Фільм “Посіч: депортована, але не знищена”

Зняти документальний фільм про повністю виселене у 1950 році прикарпатське село Посіч – такою була моя ідея. Адже доля цього села є чи не найбільш яскравим прикладом того, як радянська влада поводилася з простими людьми, котрі хотіли залишатися українцями. Насправді таких сіл на Західній Україні чимало.

Я не знаю, чи вдалося створити саме документальну стрічку, бо це була перша спроба. До того ж, досі незрозуміло, де межа між документальним кіно і телевізійними передачами (адже буває і телевізійна документалістика). Власне, тому просто знімали та робили те, що подобалося. Відвідали архів, спілкувалися із очевидцями та їхніми нащадками, фаховими істориками.

Отож, яка історія спіткала Посіч? У часи ІІ Світової його жителі активно співпрацювали з українським національно-визвольним рухом. За лояльність до повстанців згодом і поплатилися. Радянський режим зрозумів, що винищити спротив УПА у цьому регіоні можна лише, знищивши людей, які її підтримували. Тому у 1950-му село було повністю стерте з лиця землі. Його жителів ешелонами вивезли на Одещину, а тих, кого підозрювали у зв’язках із підпіллям – до Сибіру. У процесі розбирали хати та забирали інше майно, обіцяючи привезти його переселенцям. Але… нічого до Одеси не доїхало.

Довгі десятиліття, аж до 90-х років, повернутися до Посічі не було можливості. Забороняли. А землі передали у відання мешканців сусіднього села. За часів незалежності України Посіч вдалося відновити, та на цьому проблеми не завершилися: досі немає транспорту та іншої інфраструктури.

Фільм є у відкритому доступі на Youtube

Про ініціативу читайте у блозі “Студій живої історії”: https://goo.gl/AgMy3q і https://goo.gl/mfkQrk